Призамкова церква Вознесіння Господнього
Біля підніжжя палацу з південної сторони до сьогодні збереглася древня мурована православна церква Вознесіння Господнього. Роком її побудови у краєзнавчій літературі традиційно називають 1530 р., на жаль, без посилань на першоджерело. Мурований храм сьогодні є найстарішою частиною ансамблю. Фундатором церкви вважали одного з перших князів Вишневецьких, володаря Вишнівця у ХV ст. – на поч. ХVІ ст. князя Михайла Васильовича чи когось з його чотирьох синів. У документах згадується, що у кінці ХV ст. Михайло Вишневецький розпочав будівництво нового замку на лівому високому березі ріки Горинь у Новому Вишневці. Церква могла бути частиною його оборонних споруд. Існує й інша версія – що церкву у XVI ст. збудувала для своєї дочки Олександри княгиня Еуфимія Вербицька, дружина Андрія Вишневецького.
Поряд із церквою розташовано пагорб, який в народі називають «Дідівська гора». Можливо, ця назва пов’язана ще з дохристиянськими часами та існуванням тут язичницького капища. У підземеллі храму містилися княжі поховання. Традиції другої половини ХVІ ст. показують, що для тогочасної еліти, зокрема князів Вишневецьких, звичай ховати покійників у престижному Києво-Печерському монастирі (там поховані деякі представники обох гілок Вишневецьких) змінюється на поховання вдома, в родовому гнізді, що символізувало «солідарність крові».
З-поміж інших в підземеллі храму були похоронені відомі меценати та фундатори православних храмів Михайло Михайлович Вишневецький та його дружина Раїна Могилянка – дочка молдавського господаря Ієремії Могили і двоюрідна сестра майбутнього Київського митрополита Петра Могили.
У 1992 р. з відновленням державної незалежності України церкву Вознесіння Господнього знову зареєстрували та відбудували силами місцевої православної громади. Також біля церкви зберігся невеликий старовинний православний цвинтар з характерними кам’яними хрестами. Очевидно, що раніше він був набагато більший, але у наш час обмежений навколишньою забудовою.
Сьогодні церква Вознесіння Господнього є діючою і попри свої втрати залишається історико-архітектурною пам’яткою національного значення.