Маленьке волинське містечко Вишнівець відоме своїми історичними пам'ятками далеко за межами сучасної України. Окрасою містечка є знаменитий Вишнівецький палац, збудований на місці колишнього родового замку князів Вишневецьких. Він декілька століть був гордістю цього впливового магнатського роду.
Серед князів Вишневецьких багато відомих політичних і культурних діячів України, знаменитих фундаторів та меценатів.
На початку XVII ст. у Вишневці зійшла, щоб невдовзі в далекій Московії закотитись, зірка молодої авантюристки Марини Мнішек. Маленька призамкова Вознесенська церква в 1604 році стала німим свідком тих далеких подій. Пам’ятає Вишневець і іншу жінку - відому українську меценатку XVII ст. княгиню Раїну Могилянку. Ревна захисниця православ’я, княгиня Раїна, за своє коротке життя стала фундаторкою Прилуцького, Густинського та Мгарського монастирів і знайшла свій вічний спокій у тій же Вознесенській церкві.
Не раз вороги підходили під стіни замку, лилася кров, падали оборонці, але його мури знову підіймалися з руїн. В 40-х роках XVII століття, відомий князь Михайло Ієремія Вишневецький, розпочав модернізацію замкового комплексу і збудував поряд з ним оборонний монастир кармелітів.
В часи визвольної боротьби під проводом Богдана Хмельницького, загони козаків захопили Вишневецький замок і зруйнували костел кармелітського монастиря.
Згодом представник роду князь Міхал Томаш Вишневецький на польському сеймі був одноголосно обраний королем тодішньої Речі Посполитої. На жаль його правління не було щасливим. Помер король напередодні переможної для його війська Хотинської битви, а лаври переможця дістаються уже наступному монарху Яну III Собеському. Під час польсько-турецької війни 1672-75 років велике турецьке військо під проводом Ібрагіма Паші взяло в облогу Вишнівецький замок. Подолавши героїчний опір захисників, турки вирізали близько 6000 жителів та зруйнували замок. До початку XVIII ст. він залишався в руїнах.
Наступне відродження замку пов’язане з іменем останнього князя Вишневецького -Михайла Сервація. Видатний політик свого часу, канцлер Великого князівства Литовського, Великий гетьман Литовський, він був людиною різносторонніх інтересів, отримав прекрасну освіту, знався на архітектурі і став засновником родової книгозбірні Вишневецького палацу. На місці колишнього оборонного замку на початку XVIII ст.. Михайло Сервацій споруджує розкішний палац у стилі французького ренесансу по типу позаміських резиденцій французьких королів. Князь також фундує відбудову оборонного монастиря кармелітів з костелом святого Михаїла Архангела.
Як патрон краю, Михайло Сервацій бере участь в будівництві православних та греко-католицьких храмів. Разом з своїм братом Янушем Антонієм він фундує єзуїтський колегіум в місті Кременець, який згодом перетворюється на один з найбільших гуманітарних університетів на теренах Східної Європи.
Невід’ємною частиною Вишневецького маєтку був його парк, який складався з декількох частин: регулярний італійський сад, англійський ландшафтний парк, городи, оранжерея та тераси садів. Серед авторів проекту ймовірно були учень Ленотра – Бургійон та Діонісій Маклер.
Біля підніжжя пагорба, на одній з садових терас, знаходиться Вознесенська церква. Збудована ще у XVI ст., вона була усипальницею православних Вишневецьких. В 1961 році церква була закрита, що призвело до її часткового знищення. Особливо постраждали інтер’єри. З 1991 року храм відбудований вишневецькою православною общиною, і належить сьогодні до Православної Церкви України.
Поряд з церквою, на одному з бастіонів збереглася кам’яна лавочка. Згідно місцевих переказів саме на ній сидів і малював Тарас Шевченко під час свого перебування у Вишнівці.
Вишневецький палац вражав своїм багатством і розкішшю. Всюди були оксамит і атлас, позолота і бронза, картини і шпалери, дорогі годинники, старовинна зброя, срібний посуд і чудові інкрустовані меблі. Частину залів використовували під палацові збірки. Один із них займала книгозбірня Михайла Сервація, яка нараховувала на той час більше 1500 фоліантів. Тут біли рідкісні стародруки, рукописи латинською, польською, французькою, німецькою, італійською мовами. В XX ст. частина цієї бібліотеки стала основою Національної наукової бібліотеки ім. Вернадського в м. Києві.
В Вишневецькому палаці знаходилася картинна галерея, де були представлені роботи майстрів пензля чи не усіх європейських шкіл. Частину цієї колекції складали родові портрети Вишневецьких та споріднених з ними родів.
Один з найкращих залів палацу називався дзеркальними галереями. Він, власне, складався з трьох частин. За основу його інтер’єру був взятий дзеркальний зал французького Версалю. Зал прикрашали розкішні дерев’яні панелі з позолоченою різьбою, дзеркальні тафлі і бюсти відомих діячів того часу. Сьогодні ця зала відновлена у її первісному вигляді.
На жаль, Михайло Сервацій не закінчив облаштування інтер’єрів палацу. Після його смерті у 1744 р. Вишневецький маєток переходить у спадок найближчих родичів – графів Мнішків. За часів господарювання Мнішків завершується будівництво палацу і служб, його ансамбль збагачується чудовою огорожею і брамою в стилі бароко. Відбувається реконструкція інтер’єрів палацу, поповнюються його колекції.
Серед нових залів вирізняються вітальні: голуба, рожева, кармазинова, китайські кімнати. Влаштовані в новому стилі Людовіка XVI, вони збагачені чудовими камінами та майстерно вишитими шовковими тканинами. Надзвичайно цікавою була в палаці королівська зала, стіни якої прикрашали портрети королів усіх європейських династій. Серед палацових збірок були колекції камінних годинників, фарфору, люстр, інкрустованих меблів, срібних і позолочених сервізів, зброї.
В палаці постійно проходили театральні постановки за участю європейських та місцевих акторів. Для цього була облаштована велика театральна зала, яка вміщала декілька десятків глядачів. Тут вперше відбулась постановка вистави Вацлава Жевуського «Еміра».
Палац викликав постійну зацікавленість у шанувальників мистецтва і старовини. У різні часи тут побували: королі Ян III Собеський та Станіслав Понятовський, царевич Павло I, цар Петро I, імператор Йосиф II, історик Микола Костомаров, письменники Тарас Шевченко, Оноре де Бальзак та інші.
Починаючи з середини XIX ст. палац часто змінює своїх власників, внаслідок цього розпорошуються його збірки. З 70-х років у Вишнівці проводяться аукціони і розпродажі. Останню спробу зберегти минулу славу палацу на початку XX ст. зробив його власник Павло Демидов. Але через початок I Світової війни ці спроби так і не були доведені до кінця.
В 1922 році палац переходить у власність Кременецького сеймика, тут облаштовується госпіталь, громадська бібліотека, а в палацових службах – реміснича школа. Найбільш нищівного удару палацу завдала пожежа 1944 року. До кінця 50-х років XX ст. він стояв в руїнах. Згодом споруду пристосували до адміністративних потреб, не врахувавши її історичної та мистецької цінності.
Новий етап в історії палацу розпочався зі створенням у 1999 році Вишнівецького відділу ДІАЗу у м. Збаражі. У 2005 році заповідник отримав статус Національного та був перейменований у Національний заповідник «Замки Тернопілля». З повним відновленням Вишнівецького палацу пам’ятка займе своє достойне місце в скарбниці культурної спадщини України.