МИКОЛА КИБАЛЮК
ПЕРША ЗГАДКА ПРО РІВНЕ.
АБО ЧОМУ ЮВІЛЕЙ ПОТРІБНО ВІДЗНАЧАТИ В ЦЬОМУ 2019 РОЦІ!
Ми уже звикли рахувати вік міста чи села, відштовхуючись від його появи у письмових документах. З однієї сторони, це виглядає логічно і поява першого документу з назвою поселення, ніби виступає, як свого роду «сертифікат про народження». Але, з іншої сторони, ми прекрасно розуміємо, що до отримання цього сертифікату поселення могло пройти дуже довгий шлях розвитку, що закритий поки що від нас густою пеленою століть. З іншої сторони, зважаючи на ще не зовсім усталену традицію письма та іноді низький рівень освіти авторів багатьох давніх документів, перші згадки цілого ряду поселень сьогодні є дискусійними. До цього переліку належить і один із сучасних обласних центрів – місто Рівне. В багатьох текстах першою письмовою згадкою про це поселення називають 1283 рік. Згадка ця в Roczniku kapituły krakowskiej фігурує в контексті конфлікту між балтським племенем ятвягів та Краківським князем Лєшком Чорним.
7-го грудня 1279 року помирає Болеслав V сором’язливий, заповівши при цьому Сандомирське та Краківське князівства Лєшку Чорному. Практично відразу ж в похід на свого сусіда відправляється руський князь Лев Данилович та терпить поразку під с. Гозліце недалеко від самого Сандомира. Лєшек не просто відбив ворога, а й організував похід у відповідь, знищивши багато поселень князя Лева та дійшовши аж до його Львова.
Наступна загроза для краківського князя прийшла з берегів Нарви від племені ятвягів. Ми бачимо два походи ятвягів у 1282 та 1283 роках відповідно. І обидва ці походи знову ж таки стали переможними для краківського князя. Перша битва відбулася біля с. Лопенник, а друга - поблизу поселення з назвою РОВІНИ. Саме ця згадка і спонукала деяких дослідників ототожнити Ровіни Rocznikа kapituły krakowskiej з сучасним м. Рівне. Але достатньо простого поверхневого аналізу, щоб відразу помітити помилку. Адже територія розташування Рівного не могла бути місцем сутички між ятвягами та краківським князем. Тут мова йде про село з однойменною назвою – Ровіни, що розташоване у сучасному Люблінському воєводстві Польщі та дійсно лежить на шляху між колишньою територією розселення ятвягів та володіннями князя Лєшка Чорного. Українське ж Рівне до цієї згадки жодного відношення немає.
Відкинувши 1283 рік, ми змушені перенестися на декілька століть в майбутнє аж до першої половини XV ст. – періоду, з якого дійсно маємо першу достовірну згадку про Рівне на Волині, яку сучасні історики датують 1434 роком. Оскільки ця згадка є першим документальним підтвердженням існування Рівного, то дозволимо собі розглянути цей момент більш детально з тим, щоб все ж таки закрити дискусію, щодо офіційної дати «народження» сучасного обласного центру - Рівне.
Отже, у першій половині XV ст. князь Свидригайло надає Йозефові Чусі маєток Басове в Луцькому повіті з усіма прилеглими селами та присілками. Однак далі Свидригайло зазначає, що княжі стайні локалізовані в селах Басове, Костковичі, Ровно і Ляхове пану Чусі «вступати» не належить[1]. З тексту цього документу ми чітко бачимо, що саме Басове відігравало провідну роль в даному регіоні. Цікавим є той факт, що під згаданим документом стоїть дата, вказана кириличними літерами «а у к д», що в перекладі на зрозумілі нам цифри дає 1429 рік. Крім року в документах цього періоду дуже часто додавали «індикт», що дає можливість додаткового контролю правильності вказаної дати. Індикт – це період в 15 років, що використовувався в середньовічній Європі для датування документів. Для визначення індикту будь-якого року нам потрібно до цього року додати цифру «3» та розділити на 15, залишок від цих дій і дасть нам індикт року. В даному документі індикт зазначено літерою «в», що означає 2.
Тобто саме рік цього документу (1429) і мав би стати датою першої письмової згадки про Рівне. Але що ж не влаштовує істориків і чому більшість з них датує вище згаданий документ 1434 роком? Виявляється, що не влаштовує практично все. По-перше, прості підрахунки (1429+3=1432; на 15 ми можемо поділити 1425; 1432-1425=7) показують нам, що індиктом 1429 року є цифра 7 (а не 2, як в документі), а, по-друге, Свидригайло тут титулує себе «Великим князем Литовським та Руським», а ми знаємо, що до кінця жовтня 1430 року цю посаду обіймав його двоєрідний брат Вітовт Кейстутович. Іншими словами, запитань більше, ніж відповідей на них. То чим же керувалися дослідники вказуючи саме 1434 рік? Спочатку було зроблено припущення, що автор документа допустив помилку і замість того, щоб написати цифру 1439, написав 1429. Дійсно, індиктом 1439 року є саме цифра 2 (1439+3=1442; на 15 ми можемо поділити 1440; 1442-1440=2). Але тут проблема в іншому – у 1438 році Луцьк було передано брату Вітовта князю Зигмунду Кейстутовичу, який володів ним аж до своєї смерті у 1440 році. Тобто, у 1439 р. Свидригайло перебувати у Луцьку не міг, а в нашому документі ми чітко бачимо, що виданий він був саме у Луцьку. Далі дослідники зробили припущення, що при написанні індикта була випущена кирилична літера «ї», яка позначає десятки, а, відповідно, індикт мав бути не 2, а 12. Якщо це припущення є правильним, то єдино можливим тут виступає лише 1434 рік, якому саме і припадає 12-ий індикт. На цьому процес нехитрих здогадів та комбінацій зупинився, щоб без подальшого критичного аналізу бути прийнятим та перенесеним у свої праці наступними поколіннями істориків. Тобто, за версією більшості дослідників в даному випадку автор зробив помилку і в написанні цифри індикту і самого року події, у що важко повірити. До того ж версія з пропущенням літери «ї» також видається м'яко кажучи «натягнутою», що в свою чергу руйнує вище викладену гіпотезу.
Але, разом з тим, чомусь ніхто не звернув уваги на іншу обставину, яка практично унеможливлює датування цього документа травнем 1434 р. – в цей час князь Свидригайло (що є автором грамоти) просто не міг знаходитися у Луцьку. Ми знаємо, що на великокняжий престол Свидригайло «сів» у 1430 р., після смерті Вітовта. Однак дуже швидко своєю проруською політикою розгнівив Ягайла та його оточення, внаслідок чого останні визнають Великим князем Литви Зигмунта Кейстутовича. У Великому князівстві Литовському розпочинається тривала громадянська війна між Зигмунтом Кейстутовичем, підтриманим поляками та Свидригайлом, підтриманим руськими князями.
У 1433 р. Свидригайла зраджує його головний союзник – тевтонський орден[2] і князь вимушений шукати підтримки в Московських князів та орди. Усі листи періоду, що нас цікавить написані самим Свидригайлом або із В’язьми або із Смоленська, де й він перебував весь період протягом квітня – червня 1434 р[3]. Зрештою і весь 1434 рік в житті Свидригайла був надзвичайно насичений боротьбою і, якщо не брати до уваги документа, що нас цікавить, то жодних інших маєтків князь в цей рік не роздавав.
Ще раз повертаємося до опису документу, де вперше фігурує Рівне та дата 5 травня 1429 року (індикту 2). Як вище було зазначено 1429 року випадає не 2-ий, а 7-ий індикт. В даному документі для позначення цифр використанні кириличні літери, тобто цифра два позначена літерою «в», а цифра сім мала б бути позначена літерою «з». Саме тут і сталася помилка, адже літери пишуться практично однаково. Все інше написано правильно. Що ж стосується аргументу про те, що лише у 1430 р. Свидригайло обійняв великокняжий престол, то й тут не все так однозначно. Наприкінці правління Вітовта розгорівся конфлікт між ним та королем Польщі Ягайлом через те, що перший хотів отримати корону та зробити владу в князівстві спадковою. Напевно, саме через це, а, можливо, і через значний вік Вітовта (мав на той час біля 80-ти років), Ягайло ще за його життя призначив у наступники саме Свидригайла. До того ж усе попереднє десятиліття (1420 – 1430 рр.) бунтівник Свидригайло знаходився в хороших відносинам з обома правителями – Вітовтом та Ягайлом і розглядався ними (особливо Ягайлом), як єдиний можливий правитель Литовської держави. «… мудрий король без нічиєї ради вирішив ще за життя Вітовта, що його наступником буде Свидригайло»[4] - пише у своїй праці відомий польський історик К. Стадницький. Іншими словами Свидригайло ще перед смертю пристарілого Вітовта позиціонував себе, як власник великокняжого престолу, відповідно і використовував цей титул у виданих ним грамотах з формулою «Милістю Божою, ми великий князь Литовський, руський …». Тим більше, що нам відомий документ, виданий роком раніше (у 1428 р.), де Свидригайло надає Кременцю магдебурзьке право і також використовує вищезазначену форму свого титулу[5]. То, якщо амбітний Свидригайло використав титул «великого князя» ще у 1428 році, то чому він не міг цього зробити роком пізніше?
Отже, підсумовуючи усе вищесказане та повертаючись до історії Рівного, ми можемо цілком аргументовано стверджувати, що ВПЕРШЕ В ДОКУМЕНТАХ ЦЯ НАЗВА ЗГАДУЄТЬСЯ 5 ТРАВНЯ 1429 РОКУ і красиве українське місто з неповторною історією має всі підстави святкувати ювілей саме в цьому 2019 році!
[1] Archiwum ksążąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. Tom 1. Lwow 1887. S. 30.
[2] Stadnicki K. Bracia Władysława Jagiełły Olgierdowicza krola Polski, wielkiego xiȩcia Litwy. Lwow, 1867. S. 352.
[3] Daniłowicz Ignacy. Skarbiec diplomatów papiezkich, cesarskich, krolewskich, ksążȩcych, uchwal narodowych postanowien różnych władz i urzȩdow Litwy, Rusi Litewskiej. Tom II. Wilno 1862. S. 155, 156.
[4] Stadnicki K. Bracia Władysława Jagiełły Olgierdowicza krola Polski, wielkiego xiȩcia Litwy. Lwow, 1867. S. 327.
[5] Архив Юго-Западной Росии. Часть пятая. Акты о городах (1432-1798). Том. 1. Киев. Университетская типография. 1869. С. 3.
НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК
«ЗАМКИ ТЕРНОПІЛЛЯ»
2019